Край Хухри (як в Лутище йти) – не вулиця.
А слід її. Ліворуч шляху тулиться.
Вітрами лизаний, дощами довбаний,
Немов скелет людини не похований.
Печища хат хребцями випираються,
Хоч став покійних дворищ нумерацію.
Тополі від жари й від гуркотнечі
Тілами заступають їх старечими.
Вони, життя далекого ровесниці,
Думками тонуть в ньому й не шелеснуться.
Або ж гудуть. Одна немовби свариться
Сухою гілкою, як мертвим пальцем…
Літа, літа… Як ті коржі розкачані.
А слід все горбиться. А слід – гарячий!
На ньому трави сохнуть. Мов пострижені.
Й повітря, ніби зморшками побрижене
Від болю, що ввіходить у безсмертя,
А витікає й досі з… тридцять третього.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579562
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.05.2015
автор: Ніна Багата