Сонце гріє землю, нагріває води,
Бузок зацвітає, кругом стільки вроди!
Трави зеленіють, шелестять кущі,
За вікном танцюють весняні дощі.
Десь війна бушує, десь вмирають люди,
Комусь від гранати розірвало груди.
Хтось лежить в окопі, мовчки помирає,
З думкою на краще очі закриває...
На ставок прибігли молоді дівчата,
Щось кричать, сміються, і святкують свято.
Ось сидить бабуся, ніжно пестить кішку -
На вустах у неї ласкава усмішка.
В небі загуділо, і летять снаряди -
Не важливі нині аж ніякі вади.
Полягло народу під обстрілом з неба,
Щоб він удавився, кому війни треба!
Десь у тій кімнаті мирно спить дитина,
Бачить сон про батька третю вже годину.
"Чи живий на фронті? Чи ще повернеться?"
Хто придумав війни? Як йому живеться?!
Жито колоситься, травень наступає.
А у тому житі автомат стріляє.
Там патрони, гільзи, там снаряд зостався
Там війна гуляє. Мир десь подівався.
Кров тече, як річка, з ще живого тіла,
Від воєн не стане путнього діла.
Війни - це не вихід. Лише Смерті воля.
Якщо буде вибір - не моя це доля!
Гляньте в мирне небо. Хай таким і буде!
Набагато краще, ніж як гинуть люди!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579682
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 08.05.2015
автор: Сашко