не вірте ніхто і ніколи, що осінь
лишилась монашкою,
бо скільки вже можна хвалитись
своєю цнотливістю?
доглянутi краплі, як нігті, по спині
пускала мурашками
й лягала додолу у трави спокійно
і без вередливості…
похмурим і стомленим поглядом
в хмарах кохалася,
без грому і блискавок все-таки була
ледь мазо-навіжена.
щось з довгим пшеничним волоссям
давно не стрічалася,
а тільки з рудим і коротким каре
як «під хлопця» підстрижена?
уміла вона хну персидську
розбавити до консистенції,
а потім у суміші з сонцем
й дощем розплескать акварелями.
ще й снігу трусне - й з мелірованим
пасмом залише каденції,
в кінець з листопадом фліртне
і віддасться, бо вже паралельно їй.
палкі поцілунки холодні
прощальні від нього дістануться,
пройдуться в останнє лісами
покритими спільними тайнами…
не вірте у те, що монашкою
юною осінь останеться,
то інша прийде
через дев’ять знов місяців.
чиста й незаймана.
© 01-12-2006
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=57995
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 07.02.2008
автор: drillinger