Два наші сірі одиноко,
З’єднавшись спішно, не сплелись
У візерунок той, що око
Собі намітило колись.
Хоч серце і обом шепоче:
Давно пора і розплестись,
Але ніхто, хоч плач, не хоче
Відважно випурхнуть у вись.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580032
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.05.2015
автор: Юлія Беженар