[i]Світлій пам’яті
Р.К.РАПІЯ[/i]
Він стояв на краєчку весни
І не знав, що за крок – від безодні.
Вся Охтирка в жалобі сьогодні.
З її кіс ручаї сивини
Потекли. Ой кому ж неугодний
Був її найдостойніший син?!
Погубили?.. Ще й згас не один –
Аж дві пари несли домовин!
Де узнать, з-під якої колоди
Виповзав кровожерливий змій?!
Ціпеніє в скорботі німій
Сиротиною мати-Охтирка.
Золота, найяскравіша зірка
Вже не сяє у небі її.
У незнані, болючі краї
Закотилась. І тільки сліди
Помічали гвоздики туди.
Нафтові пожурилися вежі
І лани у печальній одежі,
І собор, стадіонне мереживо…
А біди ще не встоялись межі.
Роздадуться і вшир, і углиб…
Ми його вберегти не змогли
І його сподівань благородних –
Мрій найпершої величини…
Він стояв на краєчку весни
І не знав, що за крок – від безодні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580411
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.05.2015
автор: Ніна Багата