141* знов побачив молодість у твоїх очах!
Чарами дівочими спокусила «мудрого».
Мов хлопчисько, бігав я і складав пісні!
Ах, вже білий скронями забував про сором я, –
Небо, що сховало в Ній?! – розкажи мені!
142* і складе осінь пісню тобі і любові
Ти – мрія, ти сни чоловічі весняні,
Ти – літа бажання! О, де ж оті грані,
Що їх перейти мушу я, щоб щасливим
Оспівувать дні і осінні, багряні?!.
143* що просив – те й мав?
Ой, у доленьки все виманював то із вечора, то раненько я
То чорнявої, то руденької, то білявочки солоденької!
І було мені щедро вміряно, як жадав – та мав лиш невірнеє,
І тепер мій дім – пустка з холодом. Розгубив своє щастя змолоду…
144* і причастям сповниться душа від добра, що ти їй подаруєш
Не проси ти у жінки любові, а сам подаруй
Всі багатства душі і все те, що назве вона щастям.
Хай відкриється їй добре серце твоє, щедре, навстіж
І відплати не жде, – бо любов йому стане причастям.
***
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580613
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.05.2015
автор: Касьян Благоєв