О, чом так звеш мене,
мій край, душі пориви?
Весни моєї ця стежина не мине...
Ці верби вісники,
а там - родючі ниви...
Враз щось по серцю
щемко, боляче ковзне...
Час не лікує, рветься ниткою...
Глибокий, -
як шрам, крізь спогади,
у погляді німім...
Перекоти тим полем болем,
тож допоки?
Вже Нені доторком
ти краще обійми...
Я вже далеко -
відкотилось, відгриміло;
луна пішла гуляти
в дальнії краї...
Я думав: "Все вже -
відлетіло, від боліло..."
Ні, залишились
потаємні сни мої...
12.05.2015р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580643
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.05.2015
автор: Променистий менестрель