Відцвітають яблуні мої

Відцвітають  яблуні  мої:
Одяглися  в  густолистя  віти,
Розпростали  їх  під  сонцесвіт,
Аби  сонцем  яблучка  налити.
Знов  почався  цей  коловорот
Пишний  цвіт  розродиться  плодами.
До  моїх  зачинених  воріт
Ти    не  пишеш,  добрих  слів,  слідами.
Там  тепер  буяють  бур’яни,
Затягли  стежинку  павутинням…
Винні  у  розриві  не  вони,
Добрі  люди  у  незгодах  винні.
Дні  пливуть,  як  хмари  над  селом
У  не  завжди  голубому  небі.
Залишають  у  душі  розлом,
Залишають  сірий  дим  без  тебе.
Тільки  дим,  де  тепло  нам  було.
Тільки  дим,  де  все  цвіло  весною
Розгорілось  як  багаття  зло
і  плітками  биті  ми  обоє.
Говорили:    кат  –  зна,  що,  про    нас!
Кожному  окремо  і  таємно
Чужі  вікна  світять  в  темний    час,
А  у  моїм  домі  завжди  темно…
Відцвітають  яблуні  мої,
Споришами  вруниться  подвір’я.
Ніби  очі  дорогі  твої  
В  мої  вікна  дивляться  сузір’я.

11/05/2015

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580673
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.05.2015
автор: dovgiy