Всім прівєт!
Постоянні поклонніки наверно уже зачекалися Дєдушка. Особенно нєкоторі дєвушки. Не буду розказувать, які саме. Так цікавіше. Нехай самі догадуються. Це було б дуже даже прикольно, шоб дєвушки почали мєжду собой виясняти, кого Дєдушко імєл в віду. Дєдушкові приходилося нєсколько раз в жизні бачити розборки мєжду дєвушками. Не якісь там заурядні царапанья і піханія, а настоящі бої без правил. Не вдаваясь в подробності скажу, що женщини болєє жестокі, чим мужчини. Канєшно, женский стіль в драці – це отсутствіє всякого стіля. Якби я був не умодрьонним жизнью Дєдушком, а ще болєє умудрьонним китайським сіфу (для тих, хто не знає нічого про сіфу, Дєдушко повторить фразу, котору говорить у всіх своїх письмах – читайте побільше умних книжок. Да ладно, сіфу – це наставник, мастєр бойових і нє только іскуств), так от – якби я був умудрьоннєйшим китайським сіфу з довгими, до самтх плеч сивими бровами, то назвав би якось отой женский стіль. Стіль мєльніци. Чи стіль камєнной сумочки. Або – стіль краєугольной космєтічкі. Але я не сіфу і для мене таке во – просто безпорядочне маханіє руками. Которе іногда достігаєт целі. Жінки ( по крайні мірі, в драці) берут не качєством, а колічєством. Хотя, ви знаєте, приходилось бачити і харашо поставлені удари і грамотно продуману тактіку.
В ті дальокі врємєна, коли дєрєв’я були великі, а дєдушко був молодим, бєзумно красівим і стройним пациком, то мав одну знайому по імєні Натаха. Не Наташа, чи Наташенька чи Наталочка… А імєнно Натаха. Вона, кстаті була не протів, коли її так називали. Натаха була толкатєльніцей ядра. Тяжелоатлєткой срєді лєгкоатлєтов. Около метр восємдесят ростом. В плечах – косая сажень, шия… неважно, яка у неї була шия. Но, как ні странно, при всьом при етом, Натаха не була лішена опрєдєльонной женствєнності. То єсть, в неї були ще якісь природні опуклості, кроме мощних біцепсів.
Провіряти стєпєнь женствєнності Натахи Дєдушко не рискував, хотя вона і завєряла його, шо «солдат ребьонка нє абідіт». Він дуже харашо помнив один случай…
Одного разу во врємя проізводствєнной практіки два пацика рішили пошутіть з Натахою і заблокірували її в туалеті тіпа сортір колесом від трактора МТЗ 80 «Бєларусь». Це було шото с чем то – своїм мощним йоко-гері Натаха вивалила і двері, і колесо від трактора «Бєларусь». А «шутнікі» в спєшкє ретіровалісь. Харашо, шо срєді них не було Дєдушка, ну або дєвушка Натаха його просто не замєтіла.
Воно, канєшно, рассуждая тепер, с висоти, так сказать, прожитих лєт , може і зря Дєдушко не повірив Натахє. Був би, як за камєнной стіной… Або уже давно під камєнной плитой.
Вобще то, Дєдушко собирався написати письмо про то, що не всім нравицця, як він пише. Мол, суржик і всьо такоє. Сначала Дєдушко підготовив гнєвную рєчь , де собирався развіть діскусію, нє являєтся лі англійський язик суржиком кельтського, саксонського та нормандського. Або язвітєльно так запитать, хто із дєдушкових облічітєлєй читав «Метаморфози» дрєвнєгрєчєского автора Апулея? А якщо читав, то пускай скаже, яка там, кроме основної ще ровивається сюжетная лінія? Це для провєркі. Бо Дєдушко не вірит людям на слово. А потом, коли праведний гнєв пройшов, Дєдушко рішив воспользоваться своєй стандартною фразою : « Не нравицця – не читайте!». Бо потомушо нєкогда Дєдушкові розпиляться на нєдоброжелатєлєй. Тєм болєє, вони елєментарно завідуют. А завість, як я уже писав – погане чуство.
Тож краще вернутися до вєщей более пріятних, чим перепалки( Господи, та які там можуть бути перепалки, так, дєтскій лєпєт) з нєдоброжелатєлями, чи завістніками.
Значіт о вєчном – про дєвушок. В ті дальокі врємєна. Коли Дєдушко був молодим, стройним і бєзумно красівим конкретним пацаном, він ділив усіх дєвушок на три катєгорії : веселих, практічних і довєрчивих.
Веселі дєвушки любили весело проводити врємя. І для веселого врємя прєпровождєнія багато не трєбовалось – пару бутилок дешевого портвейна, жарена картошка і пачка болгарських сігарєт «Родопи». Такі дєвушки були податливі, недорого обходились і імєлі великий запас вєсьолості, которою вони вознаграждали окружающих. Дєдушко скромно промовчит, чим іще могли вознаградіть веселі дєвушки. То єсть заражали вони всіх нє только своім вєсєльем.
Практичні дєвушки тоже були веселі, вони могли вознаградить ісключітельно вєсєльем, без всяких там вредних для здоров’я прімєсєй. Но! Практичні вони потому і практичні, що практікували своє вєсєльє ісключітельно з владєльцами болєє ілі мєнєє тугих бумажніков. А ,поскольку, повнота Дєдушкового бумажніка не мала сістємності, то єсть, опустошався він бистро і сістєматічески, а наповнювався мєдлєнно і пєчально, то прімєніть стандарті методи вліянія на податлівость практичних дєвушок Дєдушко не міг. А самим стандартним набором соблазнєнія було: коньяк, шампанське і лімончик в рєсторанє «Южний Буг». І всьо це под звуки нєзабиваємого хіта «Дим сігарєт з мєнтолом». Дим в залі рєсторана справді стояв коромислом, він був переполнєн спотрівними костюмами ізвєстной нємєцкой фірми «Аdidas», і нє мєнєє ізвєстной «Puma», яку, кстаті, в просторєчьї називали «Рітою». Так що Дєдушко не випадав із общої, так сказать струї і виглядів вполнє собі солідно. Я, как всігда отвльокся. Бо хрустящі купюри, в том чіслє, пріятного зеленого цвєта, тратились Дєдушком значітєльно бистріше, чим зароблялись . І їх не всігда хватало не то шо на «Южний Буг», а іногда і на бутилку дешевого портвейна.
Тоді Дєдушко йшов до довєрчивих дєвушок. Для довєрчивих дєвушок неважним було налічіє у Дєдушка дєнєжних знаков. Вони за безплатно могли накормити, напоїти (чайом). Даже постірати одежу і… І всьо! А зачєм, спрашуєця, Дєдушкові ото «Всьо!»? Варити хавчик і стірати він міг і сам. А носки то вобще можна було викидати і покупать нові. І тут Дєдушко починав приміняти свої скриті таланти. До довєрчивих дєвушок він ходив не сам, а з друзьями. І поки друзья стрємітєльно поглощали хавчик, він ліниво ковирявся в тарілці і з камєнним ліцом, отстраньонним взглядом дивився своїми глазами доброго мєдвєжонка у вікно. На удівльонні вопроси дєвушок друзі отвєчали: «Да… Не обращайте вніманія. З ним дєвушка жестоко поступила. Він недавно вєни вскривав…».
Після цього друзья десь спєшно уходили, а Дєдушко з погаслими очима і грустью в голосі питав чи не можна ще випити чаю. Получив утвєрдітєльний отвєт, Дєдушко, прихльобивая чайок заявляв, що йому потрібно виговоритись і начинав розказувать історію своєй любві… Як він безумно любив одну дєвушку, а вона…Прєдала і розтоптала його любов, ізмєнів йому з багатим мачо, хотя і клялась в своє врємя в вєчной любві. Ізменіла подло. Для пущого ефекту, с дрожью в голосі, Дєдушко міг ше повєдать то лі про ше не рождьонний плод їхньої любві, якому так і нє суждєно було родитись( а він так хотів наслєдніка), то лі про уже рождьонного наслєдніка, до якого йому було отказано у всяческом допускє, поскольку тепер у нього буде другой отєц. А після цього всього не хочеться ні їсти, ні пити, ні, даже, бухати. І жизнь соотвєтствєнно тєряєт всякій смисл. Тут по сценарію по небриті дєдушкові щоці скатувалась скупая мужская сльоза.
Прі відє цього дєйства, ізвєстний дрєвнєримський імператор Нерон восклікнув би: « Какой великий актьор уміраєт!!!» Но довєрчиві дєвушки вряд лі коли чули про імпєратора Нерона, а потому (не всі, канєшно, но процентів восємдєсят) стрємілісь наповнити Дєдушкову жизнь смислом.
Я понімаю, що ви зачитались, разінув рти, але піддержіт свої отвисші челюсті і до нових встрєч. Бо Дєдушкові пора вже трудитися на благо Родіни.
P.S.Звиняйте, що сьогодні без традіціонного анєкдота. Так вже получилось.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580856
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.05.2015
автор: посполитий