Дух Прикарпаття кличе мене знову –
він про дитинство розпочне розмову.
Про цю стежину, що вела до мами,
що я топтала босими ногами.
Маленькою, коли життю раділа,
по ягоди із кошиком ходила.
О! Як же пахли трави під ногами!
Віталась чемно вранці з пастухами
і бігла у ожинові я хащі,
що з лісу висували свої пащі.
І звідусіль, скажені до безтями,
чіплялися своїми колючками.
Але яка смачна була ожинка:
січна, солодка – покотилась слинка,
тягнулися маленькі рученята –
ось в кошику і ягід вже багато.
(А вдома тісто пихкотіло в діжці)
І, втомлена, я бігла по доріжці
й, забувши про колючки й синяки,
я з мамою ліпила пиріжки.
Чому – не знаю, та мандрую снами
по тих стежках, які ведуть до мами.
Тому, мабуть, що осінь наступає
І мами вже давним-давно немає.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580964
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.05.2015
автор: MERIKEYU