Після зими завжди наступає весна,
Після грози більше кисню в повітрі літає,
З чого ж тоді я для себе на розум взяла,
Що після тебе нічого для мене немає?
Щастя приходить опісля загублених слів,
Друзі... І ті у біді лиш пізнатися можуть.
Значить, із маси можливих очей кольорів
Зможу обрати нові, які затревожать?
Знайде тільки той, хто колись загубив,
Світанок приходить опісля похмурої ночі.
Отже, забуду я все, що мені говорив?
Отже, щасливою стати я знову захочу?
Навіть веселка приходить опісля дощу,
Та й почуття лиш міцнішають від розлуки.
Значить тоді я тебе назавжди відпущу?!
Тільки і ти не тримайся за мої руки...
Після зими ніяк не настати літу,
Як після бискавки грім не прийти не зможе.
Як би хотіла раніше тебе зустріти,
Коли була ще хоч трішки на себе схожа...
Вранці вже звично роса омиває квіти,
А восени, як завжди, пожовтіють трави...
Може колись ми радітимемо як діти,
А, може, дивитимемсь ніби ніколи й не знали...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=581015
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.05.2015
автор: Наталя Костенко