За східним пагорбом,
де дихає земля лісом,
сходить радість безмежжя
величного тепла душ,
які були покриті мерзлотою скель,
незнаючи бодай моху
на своїй поверхні.
Витягує себе за золотаве волосся,
прогріває вчорашнє,розігріте потім,
випалює відживше.
Теплоізолює майбутнє,без журби,
що випала попілем
на посивілу траву минулого.
Зійшло сходами врожаю на колись,
заломило промінці у каплях
призми смарагдів.
Пройшлось лісником
по верхів"ях дерев,
залишивши золотаву сітку
спокою володінь.
Перебігло садівником
соковитості до кісточки відродження
з тепла долонь Всесвіту.
Біжить тінню сьогодні,ось тепер,
заходить за західну гору предків,
де розкидані невідігріті,
недоживші кістки.
Зігнані у яри каторги нікчемами,
що не відчують тепла Світила повічно.
Пливе кораблем пустелі,
шепоче хмарам, вітру
і схиляє розкалену свідомість
у міжпростір кола безкінечності чар.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=581061
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 14.05.2015
автор: Плискас Нина