Росте собі трава, не знає
Про той життя безжальний час,
Коли коса її стинає
Та ще й співає водночас.
Отак і нас, немов билинку,
Змітає повінь, землетрус.
Нема зупинки й на хвилинку
Ні від смертей, ні від спокус
Для блага нишком брата вбити
І підживитися добром,
А потім міражем молитви
Вмить розплатитися зі злом.
Відносно просто із травою:
Скосили — знову підросте.
З людей громадою живою
Неначе й те, але не те.
Бо всі ж наділені душею,
Хоч є між нас і без душі —
Спустошені брехні іржею,
На все готові торгаші.
Які ми добрі поодинці —
Щоразу прикладай до ран.
Співати варто гімн травинці,
Проте на видноті — бур’ян.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=581296
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.05.2015
автор: Юлія Беженар