Йшов до Бога,
Чи Богів...
Тіла Я бачив у труні -
Не загиблих й не живих...
Ще колись називали
їх - людьми !
Та йшли часи,
А до Бога й до Богів
А люди йшли
Йшли, йшли...
Де затоптані стежки,
Там йшов колись:
Перун, Сварог, Мухамед, Будда та Христос...
Багато було перешкод!
Та як Один Всі говорили:
Все здолаєм, переможем !
Тому що Сам Господь із Нами...
А чи Господь, чи то Христос чи
можливо ЧорноБог...
Але точно знаю,
Що завжди був поруч чорт !
Та й не знаю,
Куди це можна
Із самим тим чортом йти!?
От так ті
Хто звалися людьми
Полягали ло труни...
Полягали...
Сердце плаче, душі стонуть...
Ніхто по дорозі Бога не побачив!
Та смерть радіється, сміється!
- А ви йдіть - йдіть...
До поки Ваше серденько ще
б'ється!
Та йшли роки,
Минали і віки...
Приходили нові тисячоліття!
На зміну їм,
І нова Віра та релігія...
І весь цей час,
Усі люди йдуть
По стежинкам до Богів!
Мабуть до них колись усі йшли...
Та потім Бога прокляли
За замучену Вкраїну,
За окровлену стежину,
За змордовану дівчину,
Та за зламану калину...
Та люди все до Бога чи Богів...
А все йшли, йшли, йшли...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=581353
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 15.05.2015
автор: Жадность