Стрибай у прірву, коли попереду бачиш Світло.
І, хтозна: може у Теплих Руках заверши́ться політ.
Ніж тліти сотню рокі́в, краще в кілька секунд згоріти,
Хай залиши́тись ні з чим, але вже не терпіти гніт.
Хоч, озирнувшись, побачиш те, що таке знайоме,
Чому у жертву приносив бажання свої не раз,
Та накипіло вже, наболіло до сліз, до судоми...
Вже прогнило і зотліло, відкрившись тепер без прикрас.
Коли спадає з очей покривало п'янких ілюзій,
Ти розумієш: жива і незмінна лише любов.
І вийде з ладу все те, що довго було в напрузі.
І розлетиться на дру́зки, збудоване без основ...
Звертай туди, де твоя нога іще не ступала,
Ходи шляхами, з яких немає назад вороття.
Стрибай натхненно, рішуче, радісно, тихо, спрагло...
Я вже стрибну́ла. Мене спіймало в обійми Життя.
15.05.2015
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=581390
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.05.2015
автор: Таня Кириленко