Уже не так оте дитинство,
як спомини останніх літ,
нанизуються,
мов намисто,
і тануть,
тануть,
наче лід.
Одна роса...
Але нічого,
за чим зажурена душа.
Бо що там є такого мого?
Хіба що пасія –
чужа?
Хіба що юні,
молодечі,
таємні мрії?
І мета?
І журавлині,
і лелечі,
і потолочені літа?
Усе лишилось за водою,
за плесом тихої ріки.
За пеленою,
за імлою
не розвидняються роки.
Не тішать сяючі усмішки,
і майже радісне лице
сумної баби, і острішки
смішного діда...
Ой, не це
вертає те,
про що забули.
Зів’яла юності краса,
і очі виїла роса,
і одцуралося минуле.
І лиш ілюзії немає,
коли її очам являє
політ зорі
у небеса.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=581440
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.05.2015
автор: I.Teрен