я часто пригадую поосінню львівську однокімнатну квартиру де ми жили утрьох -
я вона і моя самотність
я б не сказала що зараз я менше хворію самотністю
просто є люди до котрих я себе так завзято так наполегливо прив'язую
ніби мотузку до люстри.
але ж люди найбільш непевна у цьому світі структура
знайомишся. закохуєшся у помах вій чи у посмішку.
а вони щезають.
і ти не в змозі навіть пригадати їх обличчя.
сльози заважають.
коротше про що я власне?
про те що я розучилась писати вірші.
вони забуваються так само легко
як і люди що їх принесли.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=581503
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.05.2015
автор: Миярр