«Memento mori!»
Ти про смерть не забувай!
Я домовину бачила в однім костьолі
Палала свічка, чорний гроб стояв…
А що в труні?
Напевно що нічого…
Ніхто ж війни та горя не чекав…
Але страшний той образ, та картина
І досі в пам’яті моїй стоїть!
Бо всіяна уже гробами Україна,
Про смерть нагадує нам схід постійно - кожну мить!
Там кожен день гуляє смерть з косою,
Там обривається щодень чиєсь життя…
Стою я перед чорною труною
І враження таке, що це для всіх вона одна!
Скорбота, плач, жахіття, горе,
Палають житла, трупи і земля…
Умилися вже місяць з сонцем кров’ю,
Розплавленим свинцем отруєна жива вода…
Страшні картини зараз там на сході,
Не можна горе те у повній мірі навіть уявить…
«Memento mori!» Ха!«Memento mori!» -
Так кожен ранок ворон чорний прокричить!
А тут спокій… Свічки горять, святі ікони,
Ні звуку зайвого та й шорохів нема…
Молитва лиш твоя і лихо б’є у скроні:
«Memento mori!» - в нас іде війна!
Але за стінами костьолу, там життя буяє!
Там сміх, там радість, там немов весна!
А горе поряд! Тут в труні страшній дрімає
«Memento mori!»… ось і всі слова…
14.10.2014
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=581706
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.05.2015
автор: Північна