Зоряне небо крізь вікна вагона,
А поїзд знову їде в далечінь.
Ми всі блукаємо до скону:
Світ за очі, за спину – тінь.
Стежини часу, простору, думок
Підкорюються знов простій людині,
Що не злякавшись зробить крок
І кольори додасть цій сірій днині.
Та й повераючись додому враз збагне,
Що все життя не знищене безцільно,
А потім в новину сягне
На повні груди знов вдихати вільно.
(02.02.08, поїзд Київ-Львів)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=58172
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 09.02.2008
автор: Noctivagus