Випадають із мене пелюстки час від часу.
Заглушає стугони серця невдячний грім.
Наливаю щоразу терпіння в переповнену чашу
Й повертаюся у жорстокий, проте рідний дім.
Розпадаюсь на різні шматочки щодня… щодня…
Тут я мати, дочка, дружина… а де я Жінка?
І вже зрідка мене називають на справжнє моє ім’я.
Все тускнію від браку уяви й браку відтінків.
Чи омиє мене незнаний досі нестримний дощ?
Чи пелюстки мої позлітаються в м́і́́цні бутони?
Чи сконаю, як в полі пшениця, залишена сторч?
Все шукатиму волі й снаги я мабуть до скону…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=581958
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.05.2015
автор: Троянда Пустелі