«…сьогодні підірвалися на фугасі двоє наших військових
і двоє волонтерів».
(із вчорашніх новин з фронту війни з Росією)
161* хто вірить у те, що життя не триватиме вічно?!
Ми цінуємо все лиш тоді,
як час втрати постука у долю.
А до того йдемо безтурботні, мов діти малі.
Та лишень до пори! – Раптом грози над літ наших полем –
І згадаєм про смерть, і про щастя, і крихкість життя на землі.
162* від любові - до ненависті
Вже бачимо серцем: любов, як і море, не знають
Те дно, на якому сховаємо ріки печалі.
Бо серце вмістити це море біди вже не здатне –
Оплакуєм кращих синів, що Вітчизна втрачає…
163* день біди нам навіяло з Півночі…
Не вийде тобі причаїтися десь в темноті,
В куточок забитися, вдати, що світу не чуєш:
Від дані війні – смерті, горя і сліз, – в самоті
Ніде не сховатись! Біда за всіма вже чатує.
164* рік 2014-й: кінець міфам про «братню» Москву
(в унісон В. Бєлінському і іншим порядним мужам)
Так, бачу, що Москва нам не сестра – вонючка! –
бо сморід смерті й зла від неї так повіяв,
що я згадав її весь родовід байстрючий:
від Ханів із Орди й Моксельської Повії!
***
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=582178
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 19.05.2015
автор: Касьян Благоєв