Абу-ль-Аля аль-Маарри
"Від погляду втікає світло дня..."
Від погляду втікає світло дня... Блиск затухає, а самотня Віра
В сталевих пазурах безбожного зневіри.
Тоді прошу відповісти мені, чому у нас спіткає благо тих,
Хто забуває сором посеред земних утіх?
О жалюгідна земле! Скрізь лиш горе, стони, плач
Бідняк тебе зневажив, але й занедбав багач.
Звертаюся до тих, які обман з брехнею привели в підмогу!
Воістину ніхто з вас не близький до Богу.
Багато бачили з тобою на землі всіляких ми пророків,
Що рятували людство від своїх лише пороків.
Їх вже нема. А біди й горе відчуває люд.
Недужий дух лиш поселився тут.
Так визначив Господь, коли створивши, показав нам вміння,
Плодами рук своїх не дав нам розуміння.
Я бачив зло. І день безбарвний,наче ніч у правовірних.
Шукав молільників лише нелицемірних.
Я вирішив. Не люди це, безглузда лиш худоба,
Яка наосліп по життю іде. Чи це усе від Бога?
А є й хитріші, ті, які надівши маски, зблизились з Пророком,
В гордині величі. І вознеслися по життю високо.
Якщо придивишся, то скрізь лише простенькі та дурні,
Скажу лише, що остогидли хитруни мені.
Невігластво, що за благочестя визнавалось на віки.
Тоді не люди ми, лише благочестиві віслюки,
Коростяві. Ви під вітрами понесль в степах все швидше
Ви всі німі, але і ми вас в світі не дурніші.
Ми жебраки. Із одягу дрантя, обноски й латки ...
Бідніш за нас у світі лиш одні багаті.
Ми смерть ненавидимо, й з радістю йдемо з життя,
Бо радість люблячих пішла у небуття.
Коли в житті з тобою вірних друзів ми не зустрічали,
Тоді і смерть зустрінемо ми зовсім без печалі.
Світило наше! Весь наш шлях ти світлом направляло.
Нас не жалій, багато ми в цім світі змарнували.
*****
Любимые стихи Абу-ль-Аля аль-Маарри
Нина Павлова 24
"От взора свет бежит"
От взора свет бежит. Сиянье меркнет. Вера
Вооружение лжеца и лицемера.
Ужель прольется дождь небесных благ для тех,
Кто забывает стыд среди земных утех?
О жалкая земля, обитель горя, плачь!
Тебя хулил бедняк и посрамлял богач.
О вы, обман и ложь призвавшие в подмогу!
Поистине из вас никто не близок богу.
А сколько на земле мы видели пророков,
Пытавшихся спасти людей от их пороков,
И все они ушли, а наши беды - здесь,
И ваш недужный дух не исцелен поднесь,
Так предопределил господь во дни творенья
Созданьям рук своих, лишенным разуменья.
И денно и нощно в толпе правоверных
Искал я молящихся нелицемерных.
Нашел я, что это бессмысленный скот,
Который вслепую по жизни бредет.
А кто похитрее, тот с видом пророка
В гордыне великой вознесся высоко.
Посмотришь, одни - простецы и глупцы,
Другие - обманщики и хитрецы.
Невежество за благочестье сочли вы?
Тогда и ослы ваши благочестивы,
Чесоточные, под ветрами степей,
Они, безглагольные, вас не глупей.
Мы нищие люди: то рвань, то заплаты...
Но всех на поверку беднее богатый.
Мы смерть ненавидим и в жизнь влюблены,
А радостью любящих обойдены.
При жизни мы верных друзей не встречали,
По смерти мы внемлем притворной печали.
Познало бы солнце, что блещет впотьмах,
Жалело бы о расточенных лучах.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=582367
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 19.05.2015
автор: Володимир Туленко