Засохла яблуня зронила у траву
Доспіле яблуко-останню краплю крові,
Старечі руки ніжно гладили кору,
А очі плакали від ніжності й любові.
Століття ціле, а здається ніби день,
Життя злетіло, що ж ридати за минулим?
А у дерев та сама доля,що в людей,
Засох весь сад, о сь її одну забули.
Тепер удвох вони лиш яблуня і дід,
Неначе вічні обереги біля хати,
Чи ще хоч раз весна розсипле білий цвіт,
На ту що вміла і родити, і буяти?
З-землі стеренький спіле яблуко підніс
Й пішов до хати, де давно завмерла тиша,
Лиш яблунева тінь виднілась у вікні,
Вона його цієї ночі заколише.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=582379
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 20.05.2015
автор: Наталя Хаммоуда