Закрила темінь лоск столичних буднів –
Палають шини, вибухи навкруг.
Розпочалося надважливе в грудні
В жовто-блакитнім сяєві хоругв.
Коктейлі ллються не в салонну тару,
Бруківка й паля – зброя ключова,
Передова у клекотанні жару:
В людей проснулась воля Січова.
Їм не займати мужності та хисту,
Не потребують сутності дзвінка,
Бо від наруги вмерли пацифісти,
В душі повстало предків ДНК.
– Ганьба! – несеться снігом і дощами,
Дзвенить не криком – стогоном гуде.
Життя завмерло гниллю під ногами,
Немає правди-матінки ніде.
За сімдесят й неповні вісімнадцять,
Учителі, студенти і митці,
Заробітчани, що благали праці,
Безвусі діти й стомлені отці.
На всіх єдине серце холодіє,
Єдиний подих газом із гранат.
Одна молитва з вірою, в надії…
Та хлинув небом сотні зорепад.
Кривава бійня розтерзає місто,
Халат, мов крила, згорне волонтер.
Пекельний факт – жорстоке братовбивство:
Спинилось серце, Господи, помер!
Помер! Помер! Немає, не вернути!
Диявол кинув снайперам: «Ату»!
Життя безглуздо обриває лютий,
В очах хоронить праведну мету.
Прости гріхи, наш Батечку небесний,
Піднять Вкраїну з пороху зумій.
Дай сили гідно в майбуття пронести
Небесну сотню в пам’яті земній.
Героям слава! Слава Україні!
Летить душа голубкою у вись.
Вклонись, як бачиш, свічці та калині,
За убієнні душі помолись.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=582432
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.05.2015
автор: Нея