Знайди мене, Небо…
Над прірвою в стиглому житі…
Коли мені байдуже стане до всіх і всього…
Впізнай мої очі, востаннє зухвало відкриті…
Впізнай, бо я справді,
чомусь, - не від світу цього…
Коли вже нічого немає…
Та власне, й не треба…
І ти вже не прагнеш красивих сумнівних шляхів…
Впізнаєш мене, надміру відчужене Небо,
Оту, що так легко
скотилась в долину гріхів?
Коли ще не жаль, ще не відчай –
До болю у скронях…
Іще не розкаяння…ні!... але – звідки цей щем?!
Коли твої рани болять – на моїх вже долонях…
Дозволиш мені залишитись
під твоїм дощем?...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=582520
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.05.2015
автор: гостя