Ви знаєте, каміння теж говорять
про те, що люди зАзвичай мовчать.
Гудуть, неначе, або навіть спорять,
мене до себе раді так позвать...
І я іду по душах цих твердинь,
їх погляд, ніби ніж у серце.
Щось спалахнуло кременем святинь,
раніш тут бавилось утіхами озерце...
Колись тут мавки чи самі Боги,
єство штовхали в плин необережний.
Кохали хвилі щедро береги,
до плоті роздягали люд безмежний...
А зараз тихо, тільки час - пісок
собі повільно сиплеться із чаші.
Залишився хіба старий місток
та очі сірі ( вже не неба) ваші...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=582557
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.05.2015
автор: Мандрівник