"...за вікном усе ніби завмерло в напруженій німоті, боячись скаламутити місячне сяйво, а воно, розтягуючи за кожною річчю тінь, густу й дебелу, подвоювало її й відкидало далі....."
М.Пруст "У пошуках утраченого часу."
Місячне сяйво співало
тишею у темноті....
Нотками тінь відбивало
зір мерехтіння вгорі.
Все, мов завмерло, безмовне
у зчудуванні німім,
щоб те світіння бездонне
рухом не збри́зить гучним.
Світло молочне тягнулось
тінню липкою за всім
і переливно міни́лось
чудом химер тих нічним:
гілля дерев воруши́лось
сотнями пальців чіпких....
Листя каштану згорнулось
в трубку шуршанням чітким....
І найінтимніший шепіт
вхоплений спрагло співце́м -
не розчинявся у легіт -
тонко тремтів острівцем
серед оркестру нічного,
що віртуоз розпочав.....
(Місяць промінням так вправно
тишею диригував!)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=582623
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.05.2015
автор: Мар’я Гафінець