Хвилиною мовчання
проведу своє кохання.
Іде воно - скуцюрблене,
нагнувши голову до полу,
почовгує ногами.
Повзе за ним весь шлейф думок -
з минулого й прийдешнього життя -
як було радісно нам вдвох,
як тяжко було у біді,
як йшли дві спини притуливши,
щоб нас не зніс життєвий буревій...
Іде воно у вічність, забравши із собою
ті крихти правди і мішок брехні,
ту жменю щастя і обрій гіркоти.
Забрала вічність великі хмари розпачу
і рідкі промені добра...
Схиливши голову, зігнувши свій хребет
іде в минуле віри і бажання.
Щасти тобі на новому шляху
і вір , що все ще зміниться на краще.
Кохання вже пройшло давно,
любов залишила лиш згадку
і дві чужі душі злякалися
присутності удвох.
Хвилиною мовчання
проведу своє кохання...
Людмила Яблонська.
14.05.2015
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=582637
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.05.2015
автор: Людмила Яблонська