Чому ж ти, дубочку,
Рано похилився?
Де ж ти, наш синочку,
Де ж ти забарився?
Ми тебе ростили
Ми тебе кохали,
Нічок не доспали -
Та вже й поховали.
Звідки злая доля
До тебе підкралась?
Наробила горя
Та й десь заховалась.
Ще не всі стежини
Ніженьки сходили,
Щастя для родини
Ручки не зробили.
Не намилувались
Материнські очі...
Серце обірвалось
Якраз проти ночі.
Серденько хлопчиська
Вже більше не стука,
В серці материнськім
Лише біль-розпука.
Куди ж ти полинув,
Де тебе знайти?
Матір-сиротину
Пожалій же ти.
Прилітай же пташкою,
Припливай струмочком,
Бо нам дуже тяжко
Без тебе, синочку.
Як не можеш дниною
Чи в дощі ряснім,
Милою дитиною
Явись уві сні.
Приходь та розказуй,
Як там у раю?
Обніми, порадуй
Матінку свою.
Прилинь, не барися,
Не будь таким впертим,
Живим нам явися,
Живим!.. А не мертвим.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=582682
Рубрика: Присвячення
дата надходження 21.05.2015
автор: Леонід Федорів