Коли під тобою вібрує стілець,
Чи зможеш ти залишатись адекватним?
Коли чуєш грухіт танкових колес,
Чи є це для тебе прийнятним?
Коли серце колише товсту кофтину,
Режим переадресації на тиск?
Коли кулі ніби над вухом, щохвилини,
Чи це всього вітру свист?
Люди сприймають грозу як природне явище,
Чи все так просто є?
Коли на небі спалахує вогнище,
Всім моторошно стає.
Гроза як фон для приглушення звуків
На полі бойових дій.
Коли стане страшно - візьми себе в руки,
Слухай мене і не стій.
З тобою нічого не станеться,
Ти під моїй крилом.
Навіть якщо весь світ розвалиться,
Я поділюсь теплом.
Думка має багато сили.
Думай про мене солдат.
Коли все навколо стає немилим,
І тісний для тіла бушлат.
Думай про мене і я буду поряд,
Бо думка - це також зв'язок.
А коли, якось, зустрінеш мій погляд,
Обійми мене, хоч разок.
Обіцяю, що не буду пручатись.
Я також впізнаю тебе.
А поки, залишається лиш вслухатись,
Як грім відбивається між ребер.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=582744
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.05.2015
автор: Катерина Пташка