Відсвіжити думки
в перемитій дощами траві,
де розсипались бедрики,
наче гранатове зерня…
І очистити пам’ять, мов сад,
від колючого терня,
прорідити густі бур’яни
у своїй голові…
Наковтатися пахощів пряних
зі смол деревних,
захмеліти собі в океані
пахучих веро́нік…
З ностальгією щемкою
вижухлі аркуші хронік
погортати, вмостившись
на свіжому лоні весни…
Відіслати е-мейлом комусь
найніжніший привіт –
і далекому наче,
й водночас такому близькому!..
І поставлену зопалу крапку
змінити на кому –
може щось та й складеться
із плином розтрачених літ…
Полоскати думки
в океані густої трави,
в білій піні кульбаб,
що осипались лагідним пухом…
Лоскотати уяву,
мов кішку пухнасту за вухом,
і, зірвавшись у небо,
окрикнути вітер: “Лови!”
Запливти поміж хмари,
пірнати дельфіном углиб,
і водойму душі очищати
од плісняви й моху,
паперові кораблики мрій
відпускати потроху –
в бірюзові поля
з косяками мандруючих риб.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=582953
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.05.2015
автор: Наталя Данилюк