Ніхто тобі, знай, не завадить сповна
любити себе, українцю.
Ніхто не долиє гіркого вина
у чашу, що повна по вінця.
Не плакать тобі й не шукати навкруг
раптово прихильного щастя.
Ти—амфора з Божих окрилених рук,
в якій мерехтить позачасся.
У тобі епохи, змагання, мости,
висоти доріг серпантинні...
На світі є Бог, і на світі є ти
і інші, які тобі рівні.
У світі, де замість ображених сліз--
шугаюча гонка амбіцій,
не жертвою іншим народам з'явись--
спокійним, холодним, як криця.
І ти, що в віках своїх не зазіхнув
на зорі чужі і на води,
візьми цю найвищу свою висоту—
себе полюби, мій народе!
Вікторія Торон
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583048
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 23.05.2015
автор: Вікторія Т.