Розтинав повітря духом,
Що блукав собі по тілі.
Став чи порохом, чи пухом
У життєві заметілі...
Свіжий подих від небес,
Теплий струмінь крізь єство.
Він не знав нових адрес
Та кудись його несло...
Через вітряні мости
Попри люду мерзлоту,
Замітав свої сліди
В нічку ясну, золоту...
І впивався тим моментом,
Коли інші не могли,
Був невидимим проектом
Серед зір і наготи...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583077
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 23.05.2015
автор: Мандрівник