Вже почорніли сині гори і потемніла синя даль
На її тілі чорні діри пускають з космосу печаль.
А для життя то чорний смуток на нашій голубій землі,
Що розривають її душу космічні сильні кораблі.
Дикунство це, але наука, її інакше не назвеш,
А озирнись на нашу – землю – від болю й смутку вмить завмреш.
Не тільки гори почорніли, вже почорніла вся земля,
Вода в річках вже стала чорна і стала мертвою вона.
Бо живемо здоровим глуздом, він ніби й шлях є до мети,
А загубили шлях великий, котрим до ісини іти.
Та істина свята єдина, котру нам заповів Христос,
Замінена зухвало й сліпо нас наш здоровий дикий глузд.
Нам істина розкриє очі і в темноті освітить нас,
А глузд фальшивий і зрадливий відразу в темряві погас.
Бо глузд людський духовно хворий, йому творити не дано,
Його мета добути кошти і накопичити майно.
Тому ми часто дорікаєм, є глузд або його нема,
Та це й не дивно, це властиво, його поглинула пітьма.
Він загубився у епохах давно минулих поколінь,
А ми його тепер шукаєм, знайти не можемо де він.
Тож зупиніться добродії, хто величає себе так,
Огляньтесь на свої руїни і вас охопить дивний жах,
І ви тоді замислитеся, чи варто так іти,
Чи краще глузд очистити від тої пустоти.
Що слід його наповнити любов”ю, співчуттям,
Та мудрістю прибарвити на радість для життя.
І вже тоді дізнаєтесь куди ви ідете,
Навіщо народились, для чого живете,
Крім того здогадаєтесь, що щастя не в багатстві,
А в доброзичливості, мудрості, злагоді і братстві.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583105
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 23.05.2015
автор: Цип`ящук Володимир