Тільки сонце встало, вмилося росою,
Йде косар на луки з гострою косою,
Холодить стежина босі ноги вранці,
Йде косар на луки в білій вишиванці.
Жайвір в піднебессі, в травах перепілка
Слухають, завмерли, як співа сопілка,
Виграє дударик, кличе-закликає,
А роса на сонці швидко висихає.
Шуг і шуг литовка, пролягли покоси.
Берегом дівчина розплітає коси,
Сонце припікає, в річці прохолода…
Не дає косити та дівоча врода.
Очі як черешні, темні і блискучі.
– Де ти забарилась? За тобою скучив!
На траві шовковій простелю намітку,
Буду цілувати дівчину-лебідку.
Приспів:
Не мни трави, косарику,
Тобі ж її косити,
Не руш мене, дударику,
Не вільний ти любити.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583140
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.05.2015
автор: Маргарита Шеверногая (Каменева)