Не мни трави, косарику

Тільки  сонце  встало,  вмилося  росою,
Йде  косар  на  луки  з  гострою  косою,
Холодить  стежина  босі  ноги  вранці,
Йде  косар  на  луки  в  білій  вишиванці.

Жайвір  в  піднебессі,  в  травах  перепілка
Слухають,  завмерли,  як  співа  сопілка,
Виграє  дударик,  кличе-закликає,
А  роса  на  сонці  швидко  висихає.

Шуг  і  шуг  литовка,  пролягли  покоси.
Берегом  дівчина  розплітає  коси,
Сонце  припікає,  в  річці  прохолода…
Не  дає  косити  та  дівоча  врода.

Очі  як  черешні,  темні  і  блискучі.
–  Де  ти  забарилась?  За  тобою  скучив!
На  траві  шовковій  простелю  намітку,
Буду  цілувати  дівчину-лебідку.

Приспів:
Не  мни  трави,  косарику,  
Тобі  ж  її  косити,
Не  руш  мене,  дударику,
Не  вільний  ти  любити.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583140
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.05.2015
автор: Маргарита Шеверногая (Каменева)