Ти сиділа на ліжку,
обійнявши коліна…
Простирадло недбало
сповзало з плечей…
Я ж – палив у вікно,
відпускаючи з димом
Свою мрію
та пристрасть безсонних ночей…
ти про щось щебетала,
я слухав в піввуха…
Щось про львівські кав’ярні…
І, мов уві сні,
Місяць з хмарного фетру
робив капелюхи…
А зірки
божевільні співали пісні…
Запитав: – Це кінець?-
Ти замовкла з півслова…
Завела щось про спогад,
приємний на смак…
Ще якусь підсипала
словесну полову…
Я стояв і мовчав…
Бо це тупо – ось так…
Я- живий…Я- не спогад…
Я -дійсний… Я- справжній…
Я -не хочу…
Терпким і приємним на смак…
Не від мене – від себе
сховалась в отім антуражі…
Це кінець і початок?
А інакше…ніяк?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583196
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.05.2015
автор: посполитий