На урвищі завалу і розрухи
конає і трагічне, і смішне,
аби спливало явище сумне
і падали на дно зелені мухи.
Несуть у береги вонючі ріки
і бариші, а то й – нудоти пуд,
аби не забувалося повіки,
що є пани, і є – даремний труд.
Але уже не каркають поети, –
[i]немає революції кінця.[/i]
Бо воювати, – [i]ой, не до кебети[/i]
і помирати, – [i]вай, не до лиця[/i].
А ми, неначе мухи-дрозофіли,
чекаємо на досліди нові.
І вимирають українофіли,
освячуючи націю в крові.
А нам у полі сіяти, і жати,
і у сусіди не наймитувати,
а вивітрити злий ворожий дух,
як віттям запашної рути-м’яти
із хати виганяла наша мати
і тлю червону, і зелених мух.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583268
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.05.2015
автор: I.Teрен