За тим не плачу, що тебе любила.
Душа розкрилась дивовижним цвітом.
Хоч іноді і гнулись мої крила,
Я все ж літала високо над світом.
Не вимагала я від тебе плати.
Чи це не так? Тому й ставав до бою?
Я вже стомилась раунди долати.
По горло сита я цією грою.
То що ж, забудем все, що нас ріднило?
Урвем ту жилку, що серця єднала?
Продую тугу крізь душі горнило.
Хай плаче небо. Я усе сказала.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583270
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.05.2015
автор: Крилата (Любов Пікас)