Нехай весь світ цієї ночі спить!
Ну, що йому до чогось болю, втрати?
Він бачив так багато за весь вік,
Що вже нічим його не здивувати.
Але її перо, як птах летить,
І кровоточить на папері білім,
Закарбувавши цю безмежну мить,
Що назавжди лишила в серці вилім.
Він не помре, тепер і назавжди
У кожнім слові Міріам він буде жити,
А ми стиснувши волю в кулаки,
Нове творити, нумо, не тужити!
І щоб ніхто не знав, яку ціну
Натхнення дике від душі жадає.
Уже зоря, а Вам ще не до сну,
Іще душа над прірвами щиряє.
Та сонце зійде, мовби не було
Цієї ночі муки, праці, сили.
І може тільки стомлене чоло
Вас видасть на якусь хвилину.
Любов одна, міцна неначе смерть,
Зосталась чиста, невловима,
Безумством вищим сповнена ущерть,
Бо їй наймення Одержима.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583316
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 24.05.2015
автор: Ольга Білицька