А хочеться - про серйозне,
і - щоб неодмінно - вічне.
Щоб знаком таким - окличним!
Стрілою, як Робін - в ціль.
Голодному щоб - амброзія.
Гіпнозом - для істеричних.
Для надто вже драматичних -
рятунком від божевіль.
Слова розпирають мозок,
вдягають вінки і тоги,
Зазубрюють монологи
між піній, руїн і туй.
Як раптом печальним зором
таким патетичним, строгим,
спіткнешся, немов об ногу,
об слово простеньке "Х..Й"
що хтось написав на стінці,
порепаного будинку...
І силою впливу стінка
вражає , як постріл, враз.
Бо ВІрші - то клей і мило.
ТРИ ж БУКВИ вмістить зуміли
катарсис, мімезис, відчай,
агонію і екстаз.
І сняться тобі до ранку
білил непочата банка.
Світанок. Туман. Серпанки.
І довга якась стіна....
Де блазень з лицем трагічним
малює на стінці вічне,
по справжньому драматичне:
Пішло... та ПІШЛО ВСЕ НА
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583631
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.05.2015
автор: уляна задарма