Коли в альтанці із ротангу меблі
Скриплять про осінь з затяжним дощем,
Давай згадаєм про обійми теплі-теплі,
Наллємо чаю. Трішки згодом - ще...
Нехай надривно плаче сіре небо,
А для печалі - жодної з причин.
Бо поруч чоловік - такий, як треба,
Із тих, що на мільйон - лише один.
І двійко спин під теплим синім пледом,
І чоловічі плечі - мов стіна.
Бо поруч та, чиє волосся пахне медом,
Із тих, що на мільйон - лише одна.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583706
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.05.2015
автор: Liliya Al*******