Вона пішла. Ні грошей... Ні валіз...
Тихенько ключ просунула у скриньку.
Присіла біля хвірточки на хвильку.
Вона пішла назавжди і без сліз.
Вона пішла. Чи він це відчував?
Образив чимось? Зрадив? Ні. Ніколи.
Лиш почуття як лід вмить похололи.
А він її сьогодні й не шукав.
Повернеться! Він гроші заробляв!
Ось вечір зачинає свою браму.
Улюблену і випрану піжаму
На ліжечку під голову поклав.
Вона пішла. Та іншу він знайде!
Тільки чому світ пусткою став зразу?
Вона стерпіла не одну образу...
І ніч самотньо біль в душі пряде.
Пішла. Валізи зібрані стоять.
Нічого не взяла. Чому ж так пусто?!
Він нею колись куплене намисто
Схотів по всій кімнаті розкидАть.
І тільки як ногою вночі став
На намистини, що котиться далі,
То зрозумів, що більшої печалі
Нікому Бог й ніколи не давав.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583785
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.05.2015
автор: Джаннет Даклін