Навчися стояти тоді, коли хочеш неспинно бігти
Подалі за світ, тамуючи в серці образу.
Так важко зібрати себе, мов пазли, по крихті,
Коли до всього навколо відчуваєш бурхливу відразу.
Я готова завжди зцілювати смертельну рану,
Зарядити життям, надихати на нові перемоги,
Тільки б чути щоранку: «Як спала, кохана?»
Тільки б чути твій голос привітний з порогу.
Людина, мов камінь, карбується зі спробою кожною,
Не переймайся, якщо не виходить одразу.
Ти знаєш, мій рідний, ми все з тобою зможемо,
Але при умові, що РАЗОМ.
26.05.15р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583847
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.05.2015
автор: Олена Стовбан