Щось підкрався смуток до мого обличчя,
І з очей вологих витиснув змію-сльозу.
Й розриває серце, тисне так обручем:
Невідомість, відстань - відміряло лихо мзду.
Душа неспокій відганяє невміло
І бурлить, карається на хвилях почуттів.
Ніжність і тривога у парі осідло
Та тепло у грудях б’ється в цілий ряд пластів.
Я ж бо так молила цю любов у Бога,
Зустріч неминучу він з небес ясних зіслав.
Будь сторожем, доле, аби рока склока
Не сміла кохання вибити зі щастя лав.
28.05.15
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584151
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.05.2015
автор: Валентина Ланевич