Її перемелювали, наче розрубану гілку
зубами тримала мовчання - продовжувала йти,
врізалось в пам'ять все, наче на плівку,
та все одно, себе продовжувала нести.
Дряпала землю тонка жіноча ступня,
стерті до крові танули кроки.
Здавалось, що скоро пробється броня,
і звідти витечуть всі її соки.
Багато ляпасів терпіли білі щоки,
давно не червоніли, тільки засохнута кров,
на тілі ран її глибоких,
різали прохання від її молитов.
Жахи війни повідало серце жіноче,
шрами на ньому не встигали прожить,
вже не стукоче, тихо не шепоче,
не рветься на шмат, і не біжить.
Гаряче серце безжалісно вкрала війна.
Куди? Навіщо? Відповіді не знайти,
як мільйони інших, ріжуть слух німі імена
в землю закопані дерев'яні хрести.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584164
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.05.2015
автор: Міша Малюк