Нема переводу козацькому роду,
Хоч всяких напастей було.
Пережили, стерпіли всі негоди
Та знов нещастя принесло.
Знялася буря. Усе навкруг ламає,
В час змін нам випадає жить.
Імла, а шляху ми не знаєм,
Куди все йде не можем уявить.
На двох – три гетьмани. Руїна,
Роз’єднані вже сотні літ.
Як чайка при дорозі Україна,
По всіх світах наш цвіт.
Колись й ми згинем. Як прадавні гуни,
Ніщо не може вічно існувать.
Усе відходить... Пропадуть й могили,
Хтось інший буде щось тут будувать.
Але допоки нам Господь дав сили,
То треба йти: трудитись і любить,
Дітей плекать та хліб ростити,
В своїм блакитно-жовтім краї жить.
01/02/ 2009
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584210
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 29.05.2015
автор: Федір Трох