вимкни трикляте світло!
навіщо воно і для кого?
у темряві поцілунки солодші,
а ти залишаєшся незнайомкою,
котрою і є насправді.
світло, ця вавилонська вежа,
дарує тільки ілюзію спокою,
де контури стали речами.
довірся мені хоча б на годину,
дай свою руку і я проведу тебе,
вродливу, сліпу та окрилену,
столичними двориками.
молох не бачить того,
хто не бачить його.
на дотик вивчаючи вулицю дарвіна,
ти вперше потрапиш у місто.
почуй мене хоч сьогодні!
всі вірші нічого не варті
в порівнянні із родимкою на твоїй щоці.
вимкни трикляте світло!
воно не потрібне за відсутністю глядачів
та професійних критиків.
твій дотик нагадує фільм
«остання любов на землі».
щодня помиратиме наша любов,
народжена на зло географії.
не хочу бути сліпцем насправді,
тому вимикаю світло
і всі невимовлені слова
вистилаються ніжністю
на аркуші твого засмаглого тіла.
я завалив цю зимову сесію,
тому що у ліжку, в якому ти поруч,
так і не зміг заснути.
коханці – це вічні студенти,
які без обіймів, як без інтернету,
просто повільно вмирають.
(особливо під час зимової сесії)
моя суперсила – це бути у місті,
в якому тебе немає.
у всіх цих містах.
тому, коли я приїду,
вимкни трикляте світло
і хай ця любов триватиме вічно,
або, принаймні, до ранку.
P.S. Про важливість цієї дівчини можна сказати лише одне: я отримував смс-сповіщення її твітів.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584227
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.05.2015
автор: Олександр Ткачинський