Приголомшливий факт – ще існую,
Квилить, стогне жорстоко "движок",
Й кожен спомин минулого всує
В епітафію здійснює крок.
Ні, не вернеш цвітіння акацій
Тих, що соки будили в тобі.
Плани міцно вросли до фрустрацій,
Вкоренилися в ниві журби.
Все важливе зійшло на кострицю,
Навіть казка звучить матюком…
Доля вбралась, як вбога цариця,
Та ще тягне «корчі» за вінком.
Не на голову, мойро**, на груди
Незабаром зберуться вінки.
Мудрість, врода – тодішня облуда,
Відголосок у згадці дзвінкий.
В хусту* цупко запнися, небого,
Нас картате зігріє й веде –
Шахівницею вкрита дорога
Завершилася пунктом «ніде».
*хуста (обпаначка) – велика картата хустина із сукна (діалект).
** мойра - доля.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584294
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.05.2015
автор: Нея