Я дивилась на неї крізь морок нічної палати -
На бліду, ніби з місяця зіткану, шкіру...
І не плакалось вже...не хотілось ні їсти, ні спати..
За плечима десь Янгол тримав мою віру...
В завіконні береза сердечками - листям тремтіла,
Виплітаючи з тіні якісь силуети...
Лікар стомлений - час крокував, одягнувши бахіли,
Внутривенно вливав мені "завтра" в катетер...
І набридлива думка снувала "якби" недоречне,
Оплітаючи серце липким павутинням....
І від станції "видих" до станції "вдих '' - безкінечність...
І байдужим дощем розповзлось хмаровиння...
Я тримала її півпрозорі тонесенькі пальці...
Від тривоги з душі всі слова відлетіли...
... Десь під ранок лягло на тендітно - знервованій шальці
Світле слово :" жива ", як метелик несмілий....
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584788
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.06.2015
автор: Любов Ігнатова