Жили на світі двоє молодих людей. Жили – ніяк не перебільшення, адже це не було просто існуванням без будь-якого сенсу.
Вони, звісно, були не єдиними, та один світ ділили на двох, і через це заслужили окрему розповідь.
[i]Реальність була оманою, а вони були цією реальністю.[/i]
Він та Вона поселились зовсім поряд і майже щодня проводили час разом. Найчастіше вночі. Зоряне небо та відверті розмови, коли на фоні грає спокійний та чуттєвий трек, – і все це супроводжувалось гучним сміхом.
Бувало, якщо хоч не декілька годин разом, то принаймні по дорозі на роботу Вони не забували зазирати один до одного по простій причині – поцікавитись як життя.
Вночі з Ними сміялись зірки. Якщо лягти на спину та невідривно дивитись на небо – можна побачити, як Зірки витанцьовують під ритм Місяцеві, що грав на саксофоні. Якщо серед розмови згадаєш про Когось – через секунду цей образ постає перед тобою за викликом свідомості. Повертаєшся додому, а в голові лиш думка: «Як же прекрасно!»
Коли Він чи Вона сумували один за одним, а змоги побачитись не було, то одразу згадували улюблені моменти разом й крокуючи місцями, які знали тільки Вони – відтворювали спогади.
Так продовжувалось довгий час, доки рука не вимкнула систему. Один з них зник, а Інший не переставав шукати, надіюсь серед копій віднайти Оригінал.
Система припинила роботу і Інший вже ніколи не повернеться, аж доки Його теж не замінять.
Ніхто з Них не буде в змозі згадати танці з Зорями під мелодію Місяця. Їх настигла та ж сама доля, що й усіх Інших: неминуче забуття.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584956
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.06.2015
автор: Lily Grant